Рак літеральний іван величковський

Величковський Іван

Іван Величковський
Фігурні (курйозні) вірші
(із рукописних книг "Зегар з полузегарком" і "Млеко"

ІЗ КНИЖЕЧКИ "ЗЕГАР З ПОЛУЗЕГАРКОМ. "

АВТОР КО ЧИТАТЕЛЮ

І О смерті пАм’ятай, і На суд будь чуткий,
ВЕЛьмИ Час біжить сКоро, В бігу Своєм прудКИЙ.
МИНУТИ

До Зегарка належать єще і минути,
прето подобно і тих не треба минути.

Минути всіх общії

Минет младенчество.
Минет отрочество.
Минет юношество.
Минет мужество.
Минет старчество.
Минет престарілость.
Минет весна.
Минет літо.
Минет осінь.
Минет зима.
Минуть всі літа.
Минуть всі времена.
А над все минет час покаянія.

Минет слава.
Минет багатство.
Минет честь.
Минет п’янство.
Минет помпа.
Минет гордость.
Минет пиха.
Минет тщеславіє.
Минуть високії думи.
Минуть похлібства.
Минуть пещоти.
Минуть банкети, піятики
Минуть служби.
Минуть дружби.
Минуть жарти.
Минуть сміхи.
Минуть утіхи.
Минуть роскоші.
Минуть скарби.
Минуть ради.
Минуть зради.
Минет хитрость.
Минет ошуканство.
Минет клямство.
Минет зайзрость.
Минет ненависть.
Минет урода.
Минет тілесная красота.
Минет мужность.
Минет сила.
Минет красномовство.
Минет удатность.
Минет справность.

Іван Величковський — Епіграми
Іван Величковський — Вірші до Лазаря Барановича
Іван Величковський — Зегар з полузегарком (оригінал)
Ще 6 творів →

"Фігурні (курйозні) вірші" (шкільні твори)
Біографія Івана Величковського

Минуть драпіжства.
Минуть кривоприсяжства.
Минуть і прочая безчисленная суєтная,
Альбовім все суєтіє чоловічеськоє,
Єлико не будет по смерті,
Не пребудет багатство, не снійдет слава,
Нашедши бо смерть, вся сія погубить.

Минуть хороби.
Минуть преслідування.
Минуть мученія.
Минуть біди.
Минуть скорбі.
Минуть сльози.
Минуть обиди.
Минуть рани.
Минуть наруганія.
Минет голод.
Минет прагненнє.
Минет нагота.
Минет убозство.
Минет каліцтво.
Минет сліпота.
Минет німота.
Минет хромота.
Минуть труди, невчаси, невпокої.
Минет всякоє злоє.

Дві страшнії минути

Мовить бовім господь: "Небо і земля мимо ідуть".
ІЗ КНИЖЕЧКИ "МЛЕКО, ОД ОВЦІ ПАСТИРУ НАЛЕЖНОЄ, АБО ТРУДИ ПОЕТИЦЬКІЇ, ВО ЧЕСТЬ ПРЕБЛАГОСЛОВЕННОЇ ДІВИ МАРІЇ СОСТАВЛЕННІЇ. "

Р
о
к
у
Аз млеком питала
Христа в літєх мала,
Чистаго младенця
А тварєм первенця.

Перші літери означають цифри (1691).
ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА

Найдовав-єм теж в штучках іноземних многії оздобнії і містернії штучки, але не на славу божію, тілько на марнії сьогосвітнії жарти виданії, з которих я, тілько способ взявши, ложив-єм труд не ку якому, не дай боже, тщеславію, але щегульне ку славі бога слави і славної владичиці нашої богородиці і прісно діви Марії а на оздобу отчизни нашої і утіху малоросійським сином її, звлаща до читання охочим і любомудрим.
Упевняю теж ласкавого [читат] еля, іж єсли сії вірші мої скоро [про] йдет, не уважаючи, що ся в кождом за штучка замикаєт, мало, або жодного не однесет пожитку. Леч єсли над кождим віршиком так ся много забавить, аж поки зрозумієт, що ся в нім за штучка замикаєт, вельце ся в них закохаєт. Гди ж тут жадних простих (которих і простаки складати могуть) не маш віршов, тілько штучки поетицькії, которії любо суть короткії, маленькії, але великую компонуючим їх задають трудность і довгого, поки ся зложать, потребують часу. Суть з них нікоторії, яко то рак літеральний і вірш чворогранистий, которії і за місяць ледво ся зложать. Хто [спробу]єт, певне мі то признаєт. А прето, ласка [вий ч]ительнику, єсли з них хочеш однести утіху, довго поймуй їх, і єсли би ся которая штучка здала бути до поймовання претрудною, слушная річ, єдного і другого призвавши, спольне ся домишляти. Гди ж всі все можем, а єдин всього знати не может, кроме всемогущаго бога, которий як дав мні охочо попрацьовати, так і любві твоїй да подасть охочо читати і поймовати. В недостойних молитвах моїх горячо о тоє всемогущую його помощ благаю.

Любві твоїй всіх благ желатель і бого[молець]
Іоанн В[еличков]ський, недостойний з пресвітеров
ЕХО

єст вірш, в котором, якоби нікоє ехо, то єст одзов, до кождого стихав конця дві силяби, з конечних же літер уформованії, одзиваються

— Что плачеши, Адаме? Земнаго ли края?
— Рая.
— Чому в онь не внійдени? Боїш ли ся брани?
— Рани.
— Не можеши ли внійти внутр його побідно?
— Бідно.
— Іли возбранен тобі вход єст херувими?
— Іми.
— Одкуду дієт ті ся сицевая досада?
— 3 сада.
— Кто ті в саді снідь смертну подаде од древа?
— Єва.
— Кто же Єву в том прельсти? Змій ли вертоградський?
— Адський.
— То сієши сльозами не без вини поле?
— Оле!
— Одселі вся будеши со трудом стяжати?
— Жати.
— Одселі тебе, чаю, смерть возьмет ко гробу?
— Обу.
— То смерті уже єсте во віки предані?
— Ані.
— Одкуду же жизнь паки начнете взимати?
— Мати.
— Мати, чаю, одродить вас, [чи смерть] Христова?
— [О]ва.
— Плодом ли пречистия матері ожисте?
— Істе.
— О би і нас спасл тот плод дівия утроби!
— О би.
РАК ЛІТЕРАЛЬНИЙ

єст вірш, котрого літери, і вспак читаючися, той же
текст виражають

Мене ради на радость богом міру данна
Анна во дар бо ім’я мі обрадованна,
Анна дар і мні сін мира данна,
Анна пита мя я мати панна.
Знай всяк, аз в небі єсм чиста нива,
А відай там я мати а діва.
Знай о [нас в] небі, чистая ниво,
[О відай] тамо мати а діво.
Тебі силной все небо отверзеся само,
О мати великая аки лев і тамо.
Аки лев і тамо о мати велика
Аки Лот о мати і тамо толика
Лот — з святих чина, ти — з святійших лика.
Марія в небі і по смерті жива,
А відай тамо то мати а діва.
Аще би і під морем могл люд пребивати
І тамо відом Ісус ім, о діво мати.
Од гроба Климентія мощно то познати.
РАК СЛОВНИЙ

єст вірш, которого не літери, але слова вспак читаються

Високо діва єст вознесенна,
Глубоко яко бяше смиренна.
РАК ПРЕКОСЛОВНИЙ

єст вірш, которого слова, вспак читаючися, противний текст виражають

Бця Со мною жизнь не страх смерті,
Мною жити не умерти. Єва
Авель Богу пожру жертву тучну не худую,
Многу не малую, благую не злую. Каїн
Abel Sacrum pingue dabo non macrum sacrificabo Cain

єст вірш, в котором так вздлуж, яко і вшир
єден же текст виражається

Маріє
Ти
Єдина
Мати
Богу
Сину Ти
паче
всіх
вишшему
возлюбленна
вину Єдина
всіх
надеждо
творцу
ти
предстани Мати
вишньому
творцю
стани
прісно
за ни Богу
возлюбленна
ти
прісно
діво
зіло Сину
вину
предстани
за ни
зіло
сміло

єст вірш, в котором обі строки средніх слов згодне заживають

Єст Марія
Арія без
полн гріха та
той душі
в рай
в ад водить
зводить

єст вірш складне помішаного порядку, которий як ся маєт винайдовати, нижей указано єст

Отець,
ізбра, син,
возлюби, утішитель,
сниска, дшер,
красну, матер,
благу, невісту,
чисту.

Тут такий порядок маєт бути :

Отець дщер ізбра красну,
Сын матер возлюби благу,
Утішитель невісту сниска чисту.
ЄДИНОГЛАСНИЙ

єст вірш, в котором каждая силяба єдиною гласною
літерою замикається, іменна сею: О

СлОвО плОтОнОснО
МнОгО плОдОнОснО

Много плода бог слово в рай приносить,
Вся тім биша, вся даєт, чесомо кто просить.
ЄДИНОПАДЕЖНИЙ

єст вірш, на єдину каденцію кончаючийся,
в котором всі стишки в єдно сеє ім’я АННА впадають

Роди, ізбранна
Пречистую, Анна.
В цнотах пространна,
Порока странна,
Сладкая манна,
Чистая панна,
Яко нам данна,
Богу осанна.

За корень сей купині предложенно Анну,
Яко сія ізрасти пречистую панну.
АЗБУЧНИЙ

єст вірш, которий кождое слово од азбучних літер порядком
азбучним зачинает. Не положені теж в нем ъ, ы, ь, Ђ, бо то
літери конечнії, а не початковії. Над то не положені суть і тії:
ζ, ψ, Θ, бо то літери грецькії, а не руськії

Тут мова пресвятої богородиці:

А з Благ Всіх Глубина
Дівая Єдина
Живот Зачах Званним
Ісуса Избранним,
Которий Людей Мною
На Обід Покою
Райська Собираєт,
Тунє ОУщедряєт.

А тут мова наша ко Христу:

Умне Фенікс Христе,
Отче Царю Чисте,
Шествуй Щедротами,
Матерє Мольбами.
АКРОСТИХІС

єст вірш, котрий краєгранесієм, то єст початковими літерами,
ім’я сіє МАРІЯ ізображает, а до того і літери, яко то М, А, Р
і прочії, що значать, прозвиськом виражаєт

Мисліте, мисль імійте, но не мощно знати,
Аз, діва, како могох господа зачати.
Рци токмо со вірою, всяк христіянине,
Іже вся свідий, боже, ти віси єдине,
Аз, чиста єдина, діва ношу сина.

Таковий вірш не может зложитися римським язиком, бо у них літери не виражають слов.
АКРОСТИХІС ВТОРИЙ

так же краєгранесієм тоє ж пречесное ім’я МАРІЯ виражаючий,
тілько першії мови в літерах числом замикаючий, яко то: М
значить "четиридесять", А — "єден", Р — "сто", і проч.

М. деньми землю одождивий
А. тойжде, Маріє, бог син твой правдивий.
Р. імат овець, причти к ним і мя, єдину,
І. дів со мудрими представ ‘свому сину.
Я. любо і не в числі, бо без числа грішний,
Обаче числа святих да не буду внішний.
АКРОСТИХІС ТРЕТІЙ

в котором не предніми літерами виражається тоє ім’я МАРІЯ,
як у вищих, але встяж в обох строках. Розділяється те ж ім’я
на силяби, а по кождой силябі починається мова подобною
силябою прешедшей силябі, якоби кождая силяба, що значить,
толкується

МА — мати блага, РІ — риза драга, Я — яже нас криєт,
МА — малодушних, РІ — ризонужних, Я — як руно, грієт.
МНОГОПРЕМІНИТЕЛЬНИЙ

єст вірш, которий кілька десять разій перемінятися может,
яко нижей обачиш. У римлян називається тот вірш протеус

Яко ниву рясно плоди украшають,
Тако діву красно роди ублажають.
Ниву рясно плоди украшають яко,
Діву красно роди ублажають тако.
Рясно плоди украшають яко ниву,
Красно роди ублажають тако діву.
Плоди украшають яко ниву рясно,
Роди ублажають тако діву красно.
Украшають яко ниву рясно плоди,
Ублажають тако діву красно роди.
Яко плоди рясно ниву украшають,
Тако роди красно діву ублажають.
Ниву украшають рясно плоди яко,
Діву ублажають красно роди тако.
Рясно яко плоди украшають ниву,
Красно тако роди ублажають діву.
Плоди яко ниву украшають рясно,
Роди тако діву ублажають красно.
СТОВП

В сем стовпі виражаються вірші од двох силяб
аж до тринадцяти

Ознаки силабічних віршів:

(Нар. на рубежі XVII і XVIII ст..

помер на рубежі XVIII і XIX ст.)

Іван Величковський — маловідомий український віршописець кінця ХVІІ — початку ХVІІІ ст. Біографічні дані про нього дуже обмежені. Народився близько 1630 р. Очевидно, вчився у Київському колегіумі. На початку 1680-х рр. він, треба вважати, належав до працівників чернігівської друкарні Лазаря Барановича, а трохи пізніше, в середині 80-х рр., переселився до Полтави, де одержав посаду пресвітера Успенської церкви. Тут він і помер у 1726 р. (за іншими даними — в 1701 р.).

Аудіотека

Послушать стихотворения Р.Бёрнса.

Курйозний— кумедне сполучення слів, незвичайна побудова речень.

Фігурні (курйозні) вірші - вишукані поетичні твори, неординарні за ф рмою , які пош ирювалися в українській літературі з початком доби бароко.

Силабі́чне віршува́ння — система віршування , в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених.

Автор к читателю:

І о смерті пам'ятай, і на суд будь чуткий,

Вельми час біжить скоро, в бігу своєм прудкий.

Минути

До Зегарка належать єще і минути,

прето подобно і тих не треба минути.

Минути всіх общії

Минуть всі літа.

Минуть всі времена.

А над все минет час покаянія.

Минуть високії думи.

Минуть банкети, піятики,

Минуть утіхи.Минуть роскоші.

Минет тілесная красота.

Минуть і прочая безчисленная суетная,

Альбовім все суєтіє чоловічєськоє,

Єлико не будет по смерті,

Не пребудет багатство, не снійдет слава,

Нашедши бо смерть, вся сія погубить.

Минуть труди, невчаси, невпокої.

Минет всякое злое.

Дві страшнії минути

Аналіз

Тема: розповідь про народження, діяльність, страждання, розп’яття і воскресіння Господа; про плинність життєвого часу кожної людини, його значимість.

Ідея: возвеличення Всевишнього, який всіляко прагнув допомогти людям у скрутний для них час; заклик цінувати кожну хвилину часу, раціонально використовувати її впродовж усього життя.

Основна думка.

Композиція.

Ехо

Єст вірш, в котором, якоби нікоє ехо, то єст одзов, до кождого стихав конця дві силяби, з конечних же літер уформованії, одзиваються.

— Что плачеши, Адаме? Земнаго ли края?

— Чому в онь не внійдени? Боїш ли ся брани?

— Не можеши ли внійти внутр його побідно?

— Їли возбранен тобі вход єст херувими?

— Одкуду дієт ті ся сицевая досада?

— Кто ті в саді снідь смертну подаде од древа?

— Кто же Єву в том прельсти? Змій ли вертоградський?

— То сієши сльозами не без вини поле?

— Одселі вся будеши со трудом стяжати?

— Одселі тебе, чаю, смерть возьмет ко гробу?

— То смерті уже єсте во віки предані?

— Одкуду же жизнь паки начнете взимати?

— Мати, чаю, одродить вас, [чи смерть] Христова?

— Плодом ли пречистая матері ожисте?

— О би і нас спасл тот плод дівия утроби!

Рак літеральний

Єст вірш, котрого літери, і вспак читаючися, той же текст виражають.Мене ради на радость богом міру данна

Анна во дар бо ім'я мі обрадованна,

Анна дар і мні сін мира данна,

Анна пита мя я мати панна.

Знай всяк, аз в небі єсм чиста нива,

А відай там я мати а діва.

Знай о [нас в] небі, чистая ниво,

[О відай] тамо мати а діво.

Тебі силной все небо отверзеся само,

0 О мати великая аки лев і тамо.

1 Аки лев і тамо о мати велика

2 Аки Лот о мати і тамо толика

Лот — з святих чина, ти — з святійших лика.

Марія в небі і по смерті жива,

А відай тамо то мати а діва.

Аще би і під морем могл люд пребивати

3 І тамо відом Ісус ім, о діво мати.

Од гроба Климентія мощно то познати.

Рак словний

Єст вірш, которого не літери, але слова вспак читаються.

Високо діва єст вознесенна,

Глубоко яко бяше смиренна.

Рак прекословний

Єст вірш, которого слова, вспак читаючися, противний текст виражають.

Со мною жизнь не страх смерті,

Мною жити не умерти.

Богу пожру жертву тучну не худую,

Многу не малую, благую не злую.

Sacrum pingue dabo non macrum sacrificabo

Чворогранистий

Єст вірш, в котором так вздлуж, яко і вшир

єден же текст виражається.

предстани за ни

Порядний непорядок

Єст вірш складне помішаного порядку, которий як ся маєт винайдовати, нижей указано єст.

Тут такий порядок маєт бути:

Отець дщер ізбра красну,

Син матер возлюби благу,

Утішитель невісту сниска чисту.

Акростихіс

Єст вірш, котрий краєгранесієм, то єст початковими літерами,

ім'я сіє Марія ізображает, а до того і літери, яко то М, А, Р

і прочії, що значать, прозвиськом виражаєт.

Мисліте, мисль імійте, но не мощно знати,

Аз, діва, како могох господа зачати.

Рци токмо со вірою, всяк христіянине,

Іже вся свідий, боже, ти віси єдине,

Аз, чиста єдина, діва ношу сина.

Таковий вірш не может зложитися римським язиком, бо у них літери не виражають слов.

Акростихіс вторий,

Так же краєгранесієм тоє ж пречесное ім'я Марія виражаючий,

тілько першії мови в літерах числом замикаючий, яко то: М

М. деньми землю одождивий

А. тойжде, Маріє, бог син твой правдивий.

Р. імат овець, причти к ним і мя, єдину,

І. дів со мудрими представ свому сину.

Я. любо і не в числі, бо без числа грішний,

Обаче числа святих да не буду внішний.

Акростихіс третий,

в котором не предніми літерами виражається тоє ім'я МАРІЯ,

як у вищих, але встяж в обох строках. Розділяється те ж ім'я

на силяби, а по кождой силябі починається мова подобною

силябою прешедшей силябі, якоби кождая силяба, що значить,

МА — мати блага, РІ — риза драга, Я — яже нас криєт,

МА — малодушних, РІ — ризонужних, Я — як руно, грієт.

Многопремінительний

Єст вірш, которий кілька десять разій перемінятися может,

яко нижей обачипі. У римлян називається тот вірш протеус.

Яко ниву рясно плоди украшають,

Тако діву красно роди ублажають.

Ниву рясно плоди украшають яко,

Діву красно роди ублажають тако.

Рясно плоди украшають яко ниву,

Красно роди ублажають тако діву.

Плоди украшають яко ниву рясно,

Роди ублажають тако діву красно.

Украшають яко ниву рясно плоди,

Ублажають тако діву красно роди.

Яко плоди рясно ниву украшають,

Тако роди красно діву ублажають.

Ниву украшають рясно плоди яко,

Діву ублажають красно роди тако.

Рясно яко плоди украшають ниву,

Красно тако роди ублажають діву.

Плоди яко ниву украшають рясно,

Роди тако діву ублажають красно.

Остання штучка

Ісуса Христа величаймо, яко ввесь єст сладкий, знаймо.

І з несозданна отцая возсіявий чисте,

Величаю з маткою тя, всесладкий Христе.

Автор до чительника

Настрой навспак цинобру. Єсли угадаєш,

горший кто з сих, вовк, чи лев,

То мене познаєш.

Конець штучкам поетицьким,

составленним во честь божія матері

Аналіз

Ідея: возвеличення розуму, кмітливості; поважного ставлення до Всевишнього, Богородиці; дівочої краси; висміювання людських вад (ліні, надмірної гордості, пияцтва. ).

Основна думка: кожний вірш І. Величковського — це його поважне ставлення до читача, в якому він висловлює свою любов і бажає всіляких благ.

Їхав козак за Дунай,

Сказав: — Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

— Постій, постій, козаче,

— Твоя дівчина плаче,

Як ти мене покидаєш, —

— Білих ручок не ламай,

— Ясних очей не стирай,

— Мене з війни зі славою

— Не хочу я нічого

— Тільки тебе одного,

Ти будь здоров, мій миленький,

Свиснув козак на коня:

Я приїду, як не сгину,

Тебе ж, мила, не забуду,

Поки жив на світі буду.

Коли умру на війні —

Історія написання поетичного твору.

Більше ста років варіант пісні зі збірки Максимовича передруковували в різних етнографічних виданнях та пісенниках без змін.

Аналіз

Тема: зображення зворушливого розлучення козака з дівчиною, через його участь у військових подіях за Дунаєм.

Ідея: возвеличення щирого почуття, яке випробовується часом і життєвими обставинами.

Основна думка: Тебе ж, мила, не забуду, / Поки жив на світі буду. / Коли умру на війні — /Поплач обо мні.

Жанр: літературна пісня, інтимна лірика.

Композиція.

Твір побудований у формі діалогу між козаком та його коханою.

Волоха І., студ.,
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Voloha I., student of the Institute of Philology

Волоха И., студ.,
Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко

Метром, теоретиком і практиком курйозного віршування був Іван Величковський, який місію своїх поетичних текстів вбачав у збудженні у читачів розумової напруги, зосередженості на змісті, що давало б їм змогу осягати невідомі смисли і все незрозуміле, примушувало розгадувати загадки і вирішувати зашифровані питання. Таким чином у творах словесна гра тісно поєднувалася з графічними формами і живописними ефектами.

Іван Величковський, будучи особистістю багатогранною, є все ж поетом, а не віршописцем. Він відрізнявся здатністю вдивлятися у світ, парадоксально і по-своєму його осмислювати, відображати свої думки у формі чітких асоціацій, колоритних образів, влучних дотепів. Основний напрямок творчості Величковського визначався тим, що він прагнув до так званого літературного експерименту, прагнув відкрити нові літературні форми. Загалом творчий пошук був притаманний епосі Бароко, людиною якої був поет. Водночас, індивідуальний поетичний пошук був сповнений протиріч і суперечностей, різних оцінок життя, часто протилежних, що зумовлювало ту душевну драму, яка для митця стає джерелом творчості. Іван Величковський світоглядно належав до послідовників тогочасних культурно-літературних лідерів нації, як Лазар Баранович і Варлаам Ясинський. Крім того, його творчість перегукується у пошуках нових творчих відкриттів із Дмитром Тупталом і Стефаном Яворським.

Христа в літех мала,
Чистого младенча
А тварем первенца.

Суть стає зрозумілою тому, хто знає значення кириличної графіки, де АХЧА – це 1691.

Власне, І. Величковський веде барокову гру, спрямовану на пізнання себе самого, своєї природи та індивідуальності. Насамперед він мислить напружено інтелектуально, аби випробувати можливості свого розуму.

Величковський ставить перед своїм читачем завдання, формулює загадки, які допомагають йому зрозуміти себе самого. Звернімося до назви книги, в якій обігрується образ молока. Його суть виявляється в одному з геральдичних віршів, присвячених гербу українських шляхтичів Ясинських. Фактично молоко – це назва сузір’я Чумацького шляху, зображеного на гербі. Вівці приносять пастухові молоко – мотив, який асоціюється з материнським молоком Богородиці для Ісуса Христа. Ця ідея задекларована у передмові до збірки й відображає пошук автором власної відповіді на питання про те, що живить людину в цьому бутті?

Что плачеш, Адаме: земного ли края? Рая.

Фактично суть жанру ехо полягає у тому, що людська природа загалом і авторська індивідуальність зокрема є завжди двогранною, у ній постійно змагаються одне начало з іншим. І часто одна властивість людини може проявлятися зовсім по-різному, залежно від умов.

При цьому зміст залишається такий же самий. Наприклад: Марія в нЂбе и по смерти жива, А вЂдай тамо то Мати а ДЂва.

Однозначності в індивідуальності, особливо творчій, не існує.

Список використаних джерел

1. Андрієнко Л., Мізюк І. Естетична сутність і цінність літератури українського бароко // Дивослово. – 1997. – № 2. – С. 40-42.

2. Величковський І. Твори. – К.: Наукова думка, 1972. – 191 с.

3. Галятовський І. Души // Галятовський І. Ключ розуміння. – К.: Наукова думка, 1985. -С. 411-437.

4. Гуцуляк І. Ретроспекція і сучасний стан вивчення українського Бароко: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2006.

5. Сорока М. Зорова поезія в українській літературі ХУІ-ХУІІІ ст. – К.: Б.в., 1997. – 205 с.

7. Яременко В. Витоки українського авангарду // Сорока М. Зорова поезія в українській літературі кінця ХУІ-ХУПІ ст. – К.: Головна спеціаліз. рсд. літератури мовами нац. меншин України, 1997. – С. 7-10.

Акростихіс
Ехо
Стовп

Твори у PDF (Вірші до Лазаря Барановича, Вірші до Івана Самойловича, Дзиґар цілий і напівдзиґарик, Автор до читальника, Вірші на герб Ясинських, Вірші під зображенням богородиці, Минути, Квадрантес, Орація до найяснійшого новопосвяченого митрополита, Молоко, Вірші на герб митрополита Варлаама Ясинського, Луна, Рак літеральний, Рак словесний, Рак всуперечслівний, Четверогранний, Згідний, Порядний непорядок, Суголосний, Абетковий, Акростихиси, Програма, анаграма, епиграма, Багатоперемінний, Лабиринт 1,2,3,4, Стовп, Пересічний, Остання штучка)

Ключевые слова: Іван Величковський,Критика,творчість,Критична стаття,Читати онлайн,рецензія,поезія,скачати безкоштовно,реферат,бесплатно,аналіз,укр література,культура,творчість І Величковського,власне я,курйозна поезія,зорова поезія,Бароко

Іван Величковський

ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА

Уважаючи я, іж многії народове, звлаща в науках обфітуючії, много мають не тілько ораторських, але і поетицьких, чудне а містерне, природним їх язиком, од високих разумов составленних трудолюбій, которими і самі ся тішать, і потомков своїх довціпи острять, я, яко істинний син Малоросійської отчизни нашої, боліючи на то серцем, іж в Малой нашой Росії до сих час такових ні од кого типом виданих не оглядаю трудов, з горливості моєї ку милой отчизні, призвавши бога і божію матку і [святих], умислив-єм, іле зможность подлого [довці] пу мойого позволяла, нікоторії значнійшії штуки поетицькії руським язиком виразити, не з якого язика на руський онії переводячи, але власною працею моєю ново на подобенство інородних составляючи, а нікоторії і ціле руськії способи винайдуючи, которії і іншим язиком ані ся могуть виразити.
Найдовав-єм теж в штучках іноземних многії оздобнії і містернії штучки, але не на славу божію, тілько на марнії сьогосвітнії жарти виданії, з которих я, тілько способ взявши, ложив-єм труд не ку якому, не дай боже, тщеславію, але щегульне ку славі бога слави і славної владичиці нашої богородиці і прісно діви Марії а на оздобу отчизни нашої і утіху малоросійським сином її, звлаща до читання охочим і любомудрим.
Упевняю теж ласкавого [читат] еля, іж єсли сії вірші мої скоро [про] йдет, не уважаючи, що ся в кождом за штучка замикаєт, мало, або жодного не однесет пожитку. Леч єсли над кождим віршиком так ся много забавить, аж поки зрозумієт, що ся в нім за штучка замикаєт, вельце ся в них закохаєт. Гди ж тут жадних простих (которих і простаки складати могуть) не маш віршов, тілько штучки поетицькії, которії любо суть короткії, маленькії, але великую компонуючим їх задають трудность і довгого, поки ся зложать, потребують часу. Суть з них нікоторії, яко то рак літеральний і вірш чворогранистий, которії і за місяць ледво ся зложать. Хто [спробу]єт, певне мі то признаєт. А прето, ласка [вий ч]ительнику, єсли з них хочеш однести утіху, довго поймуй їх, і єсли би ся которая штучка здала бути до поймовання претрудною, слушная річ, єдного і другого призвавши, спольне ся домишляти. Гди ж всі все можем, а єдин всього знати не может, кроме всемогущаго бога, которий як дав мні охочо попрацьовати, так і любві твоїй да подасть охочо читати і поймовати. В недостойних молитвах моїх горячо о тоє всемогущую його помощ благаю.
Любві твоїй всіх благ желатель і бого[молець]
Іоанн В[еличков]ський, недостойний з пресвітеров

єст вірш, котрого літери, і вспак читаючися, той же
текст виражають

Мене ради на радость богом міру данна
Анна во дар бо ім'я мі обрадованна,
Анна дар і мні сін мира данна,
Анна пита мя я мати панна.
Знай всяк, аз в небі єсм чиста нива,
А відай там я мати а діва.
Знай о [нас в] небі, чистая ниво,
[О відай] тамо мати а діво.
Тебі силной все небо отверзеся само,
О мати великая аки лев і тамо.
Аки лев і тамо о мати велика
Аки Лот о мати і тамо толика
Лот — з святих чина, ти — з святійших лика.
Марія в небі і по смерті жива,
А відай тамо то мати а діва.
Аще би і під морем могл люд пребивати
І тамо відом Ісус ім, о діво мати.
Од гроба Климентія мощно то познати.

єст вірш, в котором каждая силяба єдиною гласною
літерою замикається, іменна сею: О

СлОвО плОтОнОснО
МнОгО плОдОнОснО

Много плода бог слово в рай приносить,
Вся тім биша, вся даєт, чесомо кто просить.

єст вірш, на єдину каденцію кончаючийся,
в котором всі стишки в єдно сеє ім'я АННА впадають

За корень сей купині предложенно Анну,
Яко сія ізрасти пречистую панну.

А з Благ Всіх Глубина
Д івая Єдина
Ж ивот Зачах Званним
І суса Избранним,
К оторий Людей Мною
Н а Обід Покою
Р айська Собираєт,
Т унє ОУщедряєт.
А тут мова наша ко Христу:
Умне Фенікс Христе,
Отче Царю Чисте,
Шествуй Щедротами,
Матерє Мольбами.

єст вірш, котрий краєгранесієм, то єст початковими літерами,
ім'я сіє МАРІЯ ізображает, а до того і літери, яко то М, А, Р
і прочії, що значать, прозвиськом виражаєт

Таковий вірш не может зложитися римським язиком, бо у них літери не виражають слов.

М. деньми землю одождивий
А. тойжде, Маріє, бог син твой правдивий.
Р. імат овець, причти к ним і мя, єдину,
І. дів со мудрими представ 'свому сину.
Я. любо і не в числі, бо без числа грішний,
Обаче числа святих да не буду внішний.

в котором не предніми літерами виражається тоє ім'я МАРІЯ,
як у вищих, але встяж в обох строках. Розділяється те ж ім'я
на силяби, а по кождой силябі починається мова подобною
силябою прешедшей силябі, якоби кождая силяба, що значить,
толкується

МА — мати блага, РІ — риза драга, Я — яже нас криєт,
МА — малодушних, РІ — ризонужних, Я — як руно, грієт.

єст вірш, которий кілька десять разій перемінятися может,
яко нижей обачиш. У римлян називається тот вірш протеус
Яко ниву рясно плоди украшають,
Тако діву красно роди ублажають.
Ниву рясно плоди украшають яко,
Діву красно роди ублажають тако.
Рясно плоди украшають яко ниву,
Красно роди ублажають тако діву.
Плоди украшають яко ниву рясно,
Роди ублажають тако діву красно.
Украшають яко ниву рясно плоди,
Ублажають тако діву красно роди.
Яко плоди рясно ниву украшають,
Тако роди красно діву ублажають.
Ниву украшають рясно плоди яко,
Діву ублажають красно роди тако.
Рясно яко плоди украшають ниву,
Красно тако роди ублажають діву.
Плоди яко ниву украшають рясно,
Роди тако діву ублажають красно.

В сем стовпі виражаються вірші од двох силяб
аж до тринадцяти

2. Діво, диво
3. всей землі! Приємлі
4. сію хвалу, любо малу,
5. праці моєя во честь твоєя
6. слави составленну, тебі освященну,
7. юже раб твой принесе не од мудра словесе,
8. но од серця чиста, права, занє твоя права слава.
9. Достойно тя ніктоже может восхвалити, всяк не возможет.
10. Твоя бо слава вишше всіх земних і наднебесних благоприємних
11. жителей уми, первая по бозі прісно блажима в роді вірних мнозі.
12. Ти єси стовп слави, пречистая діво, дивнійшеє миру над седьм дивов диво!
13. Седьм дивов погибоша — твоєя, о мати, стовп кріпості вовіки будет пребувати

єст вірш, которий, єдні імена прєсікши,
другії імена посреді їх воміщаєт

М ногАя Із не СУщих Созда сеї твоРенІА
Д аДІм ХеРувИмСькую ТОму піСнь хВАленія.
МА ю Миру дАТИ Радость І соДІлоВАти слАдость.

І суса Христа ВЕЛИЧаймО, яКО Ввесь єст СлАдКИЙ, зНаймо.
І з несОздАННа отця возсіявий чисте,
ВЕЛИЧ аю з матКОю тя, ВсеСладКИЙ Христе.

АВТОР ДО ЧИТЕЛЬНИКА

НА стрОЙ навспак цинобру. Єсли угадаєш,
горшИИ Кто з Сих, ВОвК, ЧИ ЛЕВ,
То мене познаєш.
Копець штучкам поетицьким,
составленним во честь божія матері
без конця.

За матеріалами: Іван Величковський. Твори. (Пам’ятки давньої української літератури). Київ, "Наукова думка" , 1972.

Читайте также: